|
КАТЕДРАЛЬНЫЙ СОБОР УСПІННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ 
Собор по вул. Катерининській, 33 почали будувати у 1847 році за проектом архітектора Франческо Моранді. Цей проект допрацював і завершив будівництво Фелікс Гонсіоровській. Храм освятив 16 серпня 1853 року єпископ Фердинанд Канн.
Храм побудований у формі латинського хреста. Ззовні його стиль можна назвати як змішаний романський і готичний. Фронтони і вікна дзвіниці виконані в готичному стилі, подвійні напівкруглі вікна і напівколони, восьмикутний купол – в романському.
До собору вели три входи, над центральним розташовувався орган. Розрахований собор приблизно на 2000 віруючих. От як було описано внутрішнє вбрання храму в книзі «Одеса і її околиці. Путівник і довідкова книга» (1892): «Архітектура церкви зовні не представляє нічого особливого, але всередині – надзвичайно красива. Стіни і пілястри оброблені під білий мармур; підлога мармурова; особливо ж ефектна колонада, що йде по обох сторонах, і вівтар художньої роботи, з іконою Успіння Пресвятої Богородиці, копія картини Рафаеля, роботи художника Фішера (дар графині Ольги Наришкиної).
В храмі була ікона Божої Матері – оригінал роботи відомого флорентійського художника XVII сторіччя Карло Дільче (дарована собору доктором Рено на честь освячення в 1853 році). По заповіту Михайла Мікуліча собору були передані 12 мармурових фігур апостолів італійської роботи і 4 фігури євангелістів. Від Святішого Отця Пія ІХ собору була подарована мармурова хрестильниця. Справжнім витвором мистецтва була мармурова різьблена кафедра, не що збереглася до наших днів.
На стінах висіли 14 картин Хресного Шляху – подарунок художників Дюссельдорфа на честь консекраціїі храму. У соборі було 120 дубових лав, шість великих бронзових люстр. Зліва від входу в храм висів образ Святого Роха – захисника від епідемій і стояло срібне паникаділо з написом по-французські: «На згадку про чуму 1812 року». У нім горів вічний вогонь.
У бічних нефах розташовувалися два білі мармурові надгробки: одеського міського голови Олександра Ланжерона та отця Георгія Разутовіча. У лівому нефі поховані тирасполський єпископ Вікентій Ліпській і канонік Франц-Ксаверій Клімашевській.
У 1935 році комуністична влада зачинила собор і влаштували в нім болгарсько-німецький клуб. Деякі цінні речі з собору вдалося зберегти, перенісши їх в храм св. Петра: образ Успіня Пресвятої Богородиці, 14 картин Хресного Шляху, мармурову хрестильницю, декілька лав, сповідальню. На початку війни німці повернули католицькій спільноті відібраний собор. Але в 1949 році його знов відбирають у католиків. Храм піддається варварському руйнуванню: зносяться колони, розбивається мармур, всередині будують декілька поверхів. Храм перетворюється на спортивний зал, а місце поховання священиків і графа Ланжерона – на ями для стрибків в довжину.
 Політичні зміни рубежу 80 і 90-х років минулого сторіччя сприяли тому, що віруючі Одеси стали добиватися повернення храму. 9 серпня 1991 року отець-прелат Тадеуш Хоппе SDB отримав ключі від зруйнованого храму. Від того часу стараннями настоятелів собору – отця Ігнатія Риндзьонка SDB, отця Яна Домбаля та отця Віктора Щавинського – храм постійно відновлюється. Відновленні пам’ятні дошки на місці поховання О. Ланжерона та єп. В. Ліпського. У 2003 році з церкви св.. Петра до собору були повернені образ Успіня Пресвятої Богородиці, картини Хресного Шляху, хрестильня.
 У соборі ввідбуваються численні концерти, вистави, молитовні зустрічі (в тому – міжконфесійні). Багато приїжджаючих до Одеси приходить сюди, щоб побачити місцеві святині та доторкнутися до пам’ятки християнської історії міста.
|
